Передумова створення університету тісно пов‘язана з історію розвитку цукрової галузі, коли Україна була головним осередком цукрової промисловості Російської імперії. Бурхливий розвиток галузі вимагав забезпечення її інженерними кадрами, яких не вистачало, тому з 40-х років ХІХ століття у ряді університетів, на відділеннях фізико-математичних наук було введено викладання хімії і технології, що дозволяло випускникам працювати на цукрових заводах.

Однак промисловість вимагала більших темпів підготовки кадрів, що потребувало створення нових закладів освіти.

1884 р. у приміщені двокласного загальноосвітнього училища при Смілянському рафінадному заводі були відкриті технічні класи – перший в історії Російської імперії технічний навчальний заклад для підготовки техніків-хіміків і майстрів цукрового виробництва. За 1884 – 1917 р. технічні класи підготували 440 спеціалістів. Готував спеціалістів інженерів – цукровиків і Харківський технологічний інститут, відкритий у 1885 р.

У 1898 році, за матеріальної підтримки представників промисловості, торгівлі, науковців та інженерно-технічних працівників, державних установ, у тому числі відомих цукрозаводчиків М.А.Терещенка, П.І.Бродського та інших був створений Київський політехнічний інститут, у якому на кафедрі хімічної технології поживних речовин вивчали технологію цукру, крохмалю, глюкози і бродильних виробництв. У 1929 році на базі цієї кафедри на хімічному факультеті був створений цукровий відділ, а потім і окремий цукровий факультет.

Організація університету. Відповідно до постанови президії Верховної ради СРСР про утворення галузевих вищих навчальних закладів наказом по ВРНГ СРСР №1240 від 17 квітня 1930 року на базі цукрового факультету Київського політехнічного інституту (КПІ), цукрового факультету Кам’янець-Подільського інституту і Смілянського інституту цукрової промисловості був утворений Київський цукровий інститут (КІЦП). Інститут мав хімічний (цукровий), механічний (устаткування цукроварень) та економічний факультети і був підпорядкований Союзцукру Народного Комісаріату торгівлі СРСР (рішення РНК УРСР, протокол №19/672 від 12.06.1930 р.).

У 1931-1935 рр. до складу КІЦП увійшли кафедри цукрового виробництва Харківського та Ленінградського технологічних інститутів, Київський кондитерський і ферментативний інститути, а також механічний факультет Воронізького хіміко-технологічного інституту харчової промисловості, факультет механізації сільського господарства Білоцерківського сільськогосподарського інституту та механічний факультет Полтавського інституту технології м’яса. Першим ректором інституту був доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки В.Б.Фремель. У 1930 р. в інститут було прийнято 450 осіб. На шести кафедрах інституту проводилась робота з розробки навчальних планів і програм.

У 1935 р. з нагоди п’ятиріччя заснування інституту він був перейменований у Київський технологічний інститут харчової промисловості (КТІХП) ім. Мікояна. В інституті сформувався висококваліфікований склад професорів та викладачів. Тут працювали відомі вчені - академіки М.М.Боголюбов, М.В.Птуха, М.М.Кравчук, професори І.А.Кухаренко, П.В.Головін, М.А.Кондак, М.А.Кічігін, А.А.Фукс, О.О.Кіров, Де-Метц та інші.

Професорсько-викладацький склад інституту поповнювався і власними науково-педагогічними кадрами, підготовленими через аспірантуру, яка була відкрита у 1933 р. Одними з перших дисертації на вчений ступінь кандидата наук захистили Г.М.Знаменський, І.М.Літвак, В.Д.Попов, М.О.Бузикін, П.О.Вечерський, М.М.Поляченко, О.Д.Куриленко, Н.Ю.Тобілевич. В 1933 р. інститут очолив теж наш випускник Ф.К.Стефанський. Всього за 1932-1941 рр. КТІХП підготував 2535 економістів, технологів та механіків для різних галузей харчової промисловості. У довоєнний період КТІХП сформував викладацькі кадри, створив досконалу матеріально-технічну базу та увійшов до 20-ти кращих вищих навчальних закладів в СРСР.

У роки воєнного лихоліття професорсько-викладацький склад, студенти і випускники КТІХП виявли мужність і самопожертву в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Багато викладачів і студентів загинуло на фронті. А евакуйовані на схід (Воронеж, потім Бійськ) студенти і співробітники інституту продовжували навчальну, науково-дослідну роботу, зробили важливі відкриття, які мали велике значення для забезпечення фронту і тилу продуктами харчування та медикаментами.

Під час війни інститут був повністю зруйнований. Після звільнення Києва від окупантів КТІХП, завдяки підтримці держави і зусиллям колективу і студентів, був швидко відбудований на новому місці, значно розширився і перетворився на один з провідних вищих закладів освіти з підготовки кадрів для галузей агропромислового комплексу УРСР та інших республік СРСР. Нове будівництво інституту очолював ректор І.Г. Грицюк .(1943-1947 рр.).

У 50-ті та 60-ті роки матеріальна база інституту була практично відновлена, діяли новий навчальний корпус, студентський гуртожиток на 800 осіб, заселено два житлових будинки для викладачів. Значно розширилась навчально-виробнича база: прийнята до експлуатації друга черга навчального корпусу, збудовано актову залу, спортивний комплекс (500 кв.м). Почалось будівництво третьої черги інституту, яке відбувалось під керівництвом ректорів П.Д. Федорова (1947-1962 рр.), Грицюка І.Г.(1963-1970 рр.) і Федоткіна І.М. .(1970-1974 рр.). У 1964 році завершилось будівництво нового навчального корпусу і першого гуртожитку на проспекті Науки, а в 1967 було введено в експлуатацію новий лабораторний корпус.

Відкривались нові спеціальності (промтеплоенергетика, автоматизація і комплексна механізація хіміко-технологічних процесів), удосконалювалась організаційна структура КТІХП (організація нових факультетів та кафедр), в навчальному процесі широко використовувались технічні засоби навчання, було розпочато підготовку викладачів з обчислювальної техніки.

Інститут проводив велику науково-дослідну роботу. Обсяг наукових досліджень за 1965-1970 рр. порівняно з попереднім періодом збільшився у 3,5 разів, а економічна ефективність підвищилась майже в 7 разів.

Значного розвитку набула виховна робота: проводились спортивні спартакіади інституту, вечори факультетів, набула великого значення роль студентського клубу, бібліотеки, багатотиражної газети “Промінь”. Школою трудового загартування юнацтва стали добровільні студентські будівельні загони.

1975-1990 роки — період крутого піднесення у розвитку КТІХП, яке пов’язано з ім'ям ректора, доктора технічних наук, професора, академіка Української академії аграрних наук Івана Степановича Гулого, який очолював КТІХП майже 30 років.

За цей час навчальні площі інституту зросли майже удвічі. Було введено у дію нові гуртожитки, спортивний комплекс, навчальні корпуси. Суттєво змінилась структура інституту і концепція підготовки фахівців. Відкривались нові спеціальності, організовувалися нові кафедри і факультети, до складу інституту були включені технікуми і коледжі, створювались навчально-консультативні центри і відкривались заочні факультети у різних містах України.

Велика робота проводилась із впровадження в навчальний процес активних методів навчання, планування та організаціі самостійної роботи студентів, використання технічних засобів навчання і навчального телебачення. Зросла роль науково-дослідної роботи студентів. Дипломні проекти мали елементи наукових досліджень, активізувалась робота студентського конструкторського бюро (СКБ). Вперше було впроваджено нову форму дипломних проектів – комплексне реальне дипломне проектування.

Змінились підходи в організації науково-дослідної роботи в інституті. Провідною тенденцією став перехід від індивідуальних кафедральних до колективних тем, спрямованих на розв’язання крупномасштабних народногосподарських проблем. Цьому також сприяли інтеграційні процеси щодо створення навчально-науково-виробничих комплексів. Активізувалась винахідницька робота. Протягом 70-років було отримано 293 авторських свідоцтва. Центром фундаментальних і пошукових досліджень була проблемна науково-дослідна лабораторія, створена у 1978-1980 роках.

У 1980 році за заслуги у підготовці кваліфікованих спеціалістів для народного господарства і розвиток науки та у зв'язку з 50-річчям з часу заснування КТІХП нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1993 році КТІХП одержав статус університету і перейменований в Український державний університет харчових технологій (УДУХТ).

Відповідно до Указу Президента України №266/2002 від 19 березня 2002 року, ураховуючи загальнодержавне й міжнародне визнання результатів діяльності Українського державного університету харчових технологій та його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки нашому університету надано статус національного. Віднині його нова назва — Національний університет харчових технологій.

Сьогодні НУХТ є єдиним в Україні технічним університетом, який здійснює підготовку висококваліфікованих фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр, спеціаліст і магістр з 32 спеціальностей та 30 спеціалізацій для харчової, м'ясо-молочної, фармацевтичної і мікробіологічної промисловості, інших галузей агропромислового комплексу та харчового машинобудування країни. В університеті навчаються близько 17 тисяч студентів денної та заочної форм навчання. До структури університету входять 2 інститути післядипломної освіти, 9 заочних факультетів та 11 технікумів і коледжів, розташованих у різних містах України.

Структурна перебудова та подальше зростання НУХТ проходить під керівництвом ректора, доктора технічних наук, професора А.І. Українця.